понеділок, 11 березня 2013 р.

Пружні громади: сучасні підходи до соцієтальної безпеки в глобалізованому світі

Тези до доповіді на науковій конференції Донецького національного університету:

Міжнародні відносини в дедалі більш глобалізованому світі стають все складнішими для аналізу, проактивної участі та регулювання. Однією з причин цього є зростання ролі нових акторів міжнародних відносин, поява нових глобальних викликів та ризиків, в умовах кризи спроможності для традиційного актора – держави – впливати на події та процеси. Це викликало, з одного боку, намагання держав об’єднатись перед обличчям нових загроз, а з іншого - переміщення центрів прийняття і втілення рішень на нижчі рівні. Ця субсидіарність, в умовах нормального життя, допомагає суспільствам вирішувати свої поточні проблеми, долаючи пастки спільного прийняття рішень. То, чи є рівень громад адекватим сучасним викликам у сфері безпеки? Які індикатори мають визначати, що певна громада зможе в надзвичайних умовах бути ефективним іструментом безпеки?

Розроблена дослідниками з так званої "Копенгагенської школи безпекових студій", проблематика соцієтальної безпеки достатньо відома українським дослідникам, цей підхід до безпеки навіть застосовується на практиці – зокрема, у пропозиціях України щодо розвязання Придністровського конфлікту. Однак, домінуючим залишається традиційне розуміння "викликів" соцієтальній безпеці як "загроз", або "проблем". У вітчизняному безпековому дискурсі не зустрічається поняття "пружних громад", яке вже стало наріжним каменєм зусиль із посилення соцієтальної безпеки на Заході. Тому, метою статті є ввести у вітчизняний науковий обіг новий термін – “пружна громада” (англ. "resilient community"), та накреслити подальшу дослідницьку програму з безпекових студій в цьому напрямку.

Найбільш вдалою метафорою, якою можна пояснити вимогу до сучасних спільнот бути пружними, є порівняння лампочки та м'ячика, що було почуто автором на Київському безпековому форумі. Якщо перша впаде, вона, навіть впавши з малої висоти, розіб'ється, в той час як другий лише відскоче. Так саме і безпекові спільноти: якщо вони негнучкі, і зовнішні впливи сприймають як "загрози", в разі раптової дії цих факторів "небезпеки", їх базові структури, що підтримують життєдіяльність, опиняться неспроможними швидко реагувати і зруйнуються, або скерують надмірні ресурси на реагування на "проблеми", перетворюючи цілі країни на "суспільства страху". Прикладом є пост-9/11 США, які після відомих атак, під гаслами боротьби з міжнародним тероризмом, насадили в суспільстві культуру страху, де кожний іммігрант, простий турист, чи навіть власний громадянин (!) сприймається як потенційний терорист, що загрожує національній безпеці. Натомість, гнучке реагування на виклики сьогодення, наприклад, активне залучення всіх учасників суспільства (в тому числі, мігрантів, меншин, груп ризику), до спільного планування і функціонування – замість активізації проти окремих індивідів чи груп – збільшує доступні ресурси, адаптує суспільство до умов, що швидко змінюються в глобалізованому світі, створює потенціал для розвитку (через розмаїття ідей, підходів, культурного досвіду).

Аналізуючи рівень, на якому ця парадигма до безпеки може бути застосована, стає очевидним, що рівень громади є єдиним з усіх рівнів, де можливо ефективно впровадити описаний вище "партісіпативний дизайн", який є складовою "пружних громад".

Таким чином, сучасне розуміння питань соцієтальної безпеки, як і власне безпекова політика, має включати концепцію "пружних громад". Подальші розвідки у цьому напрямі мають стосуватись аналізу критеріїв "пружності", і вироблення практичних рекомендацій щодо застосування цієї концепції у внутрішній політиці та зовнішніх зносинах України.

Дописати коментар